З 31 жовтня 2007 р. – голова Івано-Франківської облдержадміністрації, перед тим – мер міста Яремче в Карпатах. 31 березня 2008 р. висловлюється, що справа Псар знаходиться виключно у компетенції голови Облради, а не облдержадміністрації. Однак 18 червня 2008 р. відповідає члену Облради Василю Добрянському, що передача земельної ділянки може відбутися виключно за згодою Верховної Ради України. Контактна інформація: тел. +380-342-552291.
Голова Облради IV скликання (до 2006 р.) і одночасно – голова постійної Комісії Облради в справах соціально-економічного розвитку, комунальної власності та приватизації. Підписав договір про передачу комплексу Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату від 19 квітня 2005 р. Його прізвище знаходиться також під свідоцтвом про право власності від 25 липня 2005 р. Контактна інформація: тел. +380-342-777490.
Начальник головного управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства облдержадміністрації. У 1994 р. доручив Львівській політехніці розробити проект адаптації Комплексу в Псарах під готельно-конференційний центр. У 2004-2005 роках виділив Архієпископу Іоасафу 200 тисяч гривень на реконструкцію покрівлі та зміцнення фундаментів. 8 травня 2007 його управління дає Архієпископу Іоасафу дозвіл на створення готелю в комплексі у Псарах. Контактна інформація: тел. +380-342-552291.
Член обласної ради, член Комісії Облради з питань культури, головний редактор газети "Західний кур’єр". 6 червня 2008 р. виступає під час сесії Ради та складає запит про справу Псар, скерований до Миколи Палійчука та Ігоря Олійника. Контактна інформація: тел. +380-342-232517, тел. +380-964649176.
Івано-Франківський і Галицький Архієпископ Української православної церкви Київського патріархату, світське ім’я – Іван Василіків. У 2001 р. отримує від облдержадміністрації комплекс у Псарах у безоплатне користування на церковні цілі, а також матеріальну підтримку на ремонт у сумі близько двохсот тисяч гривень. У 2004-2005 роках отримує 200 тисяч гривень від облдержадміністрації і 100 тисяч від Кабінету Міністрів України. У квітні 2005 р. на підставі рішення Облради Івано-Франківське Єпархіальне управління Української православної церкви Київського патріархату отримує комплекс у Псарах у власність. У серпні здає комплекс в оренду приватному товариству "Захід Трейдінг". У вересні отримує дозвіл від начальника Державної служби охорони культурної спадщини Миколи Кучерука на продаж комплексу. "Захід Трейдінг" у змові з Архієпископом Іоасафом з вересня до грудня 2005 р. намагається продати комплекс, скеровуючи пропозицію до родини Рей та розміщуючи оголошення в Інтернеті, хоча заперечує це у листі до облдержадміністрації та примушує одну з газет помістити неправдиве заперечення. Після блокування облдержадміністрацією спроб продажу, Архієпископ Іоасаф, нібито, веде переговори з новим головою Облради Ігорем Олійником щодо умов повернення власності. Однак у травні 2007 р. отримує дозвіл на створення готелю і остаточно, 15 серпня 2007 р., продає Вікторії Вергелес комплекс у Псарах за суму, набагато вищу за 70 тисяч доларів, записаних в договорі. Контактна інформація: тел. +380-342-223451, тел. +380-975551216.
Заступник голови Облради IV скликання (до 2006 р.). Їй доручено нагляд за виконанням рішення Облради про передачу комплексу Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату від 19 квітня 2005 р. Контактна інформація: тел. +380-342-588344.
1896-1940, останній власник комплексу в Псарах.
Голова облдержадміністрації в Івано-Франківську до початку 2005 р. У 2001 р. безоплатно передає комплекс у Псарах у користування Архієпископу Іоасафу, а також доручає надати матеріальну підтримку на ремонт. Контактна інформація: +380-676709091.
Розпорядженням № 295 від 18 квітня 2001 р., голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк передає Комплекс у постійне користування Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату, яким керує Івано-Франківський і галицький архієпископ Іоасаф (цивільне ім’я : Іван Василіків).
Обґрунтуванням рішення був незадовільний технічний стан Комплексу. Івано-Франківське Єпархіальне управління Української православної церкви Київського патріархату отримало право на Комплекс з призначенням для створення у ньому "училища регентів та псаломщиків".
Насправді ж, було створено спочатку православний жіночий, а пізніше – чоловічий монастир, діяльність якого так і не була розгорнута з багатьох причин, серед яких – глибока неприхильність греко-католицького населення. На записці, яку знайшли в палаці, є печатка з адресою жіночого ордену, звідки, напевне, були родом монашки, які проживали у палаці:
За чотири дні до рішення Голови облдержадміністрації, 14 квітня 2001 р. засідання Священного синоду Української православної церкви Київського патріархату під проводом Патріарха Філарета затверджує заяву Архієпископа Іоасафа про створення у селі Приозерне (тобто у Комплексі в Псарах) "жіночого Свято-Успенського монастиря", а не "училища регентів та псаломщиків", як це мало бути згідно з рішенням Голови облдержадміністрації.
У розпорядженні № 295 від 18 квітня 2001 р. Михайло Вишиванюк наказує також забезпечити підтримку Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату для проведення реставрації Комплексу "з метою захисту традиційного садибного характеру, відповідно до українського законодавства про охорону культурної спадщини".
Він наказує передати Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату на ремонтні цілі:
У 2004-2005 роках Управління архітектури та містобудування облдержадміністрації, під керівництвом Голови Михайла Ходана, передає Архієпископу Іоасафу 200 тисяч гривень на реконструкцію покрівлі та зміцнення фундаментів, а у 2003 р. Облдержадміністрація скромно передала Рогатинській райдержадміністрації 3 тисячі гривень на проведення ремонтних робіт у "Свято-Успенському монастирі в селі Приозерне".
Крім того, Кабінет Міністрів України постановою № 870 від 5 липня 2004 р. передає суму у 100 тисяч гривень на ремонт будинків Комплексу та прилягаючого парку.
За цією постановою Кабінету Міністрів (у черговій позиції, де чітко вказаний той самий заявник) передано 400 тисяч гривень на ремонт монастиря в Маняві, що також належить до Івано-Франківського Єпархіального управління Української православної церкви Київського патріархату, тобто власне цього об’єкта, подальше фінансування якого буде обґрунтуванням для подальшого неправомірного рішення Державної служби охорони культурної спадщини від 15 вересня 2005 р., яке дозволяло продати Комплекс у Псарах Архієпископу Іоасафу.
Газета "Західний кур’єр" у розслідуванні під назвою "Рейдерський рейд на садибу Рея" від 20 лютого 2008 р. оцінює загальну вартість громадської допомоги для Івано-Франківського Єпархіального управління Української православної церкви Київського патріархату, у зв’язку з Комплексом у Псарах, на суму у 500 тисяч гривень:
Допомогу використали у незначній мірі – за період перебування у володінні Івано-Франківського Єпархіального управління Української православної церкви Київського патріархату стан Комплексу не покращився, а навіть погіршився.
Після 2001 р., найпізніше у 2004 році, умовно та не професійно відбудовано фрагмент північного фасаду, що завалився – якщо вірити словам мешканців – коли клірики з православного монастиря розширили отвір дверей з підвалу, щоб витягнути звідти брухт (передвоєнну піч) на продаж. Однак новий фрагмент стіни нараховує щонайбільше кілька тисяч штук цегли. Де знаходиться решта виділених 30 тисяч штук цегли?
Майже усі шиби вибиті, лише деякі вікна забиті дошками, ганчірками, шматками плексигласу чи шиферу. Сніг і дощ постійно попадають всередину. Суха гіпсова штукатурка та цемент, якщо вони взагалі потрапили у Псари, були використані для проведення штукатурних робіт у тих приміщеннях, в яких проживали монахи до середини 2005 р. Натомість не проведено жодного ремонту інших приміщень, що фактично залишилися повністю занедбаними з 1992 р.
Огорожа з сітки з боку дороги до села Бенківці та дороги до села Псари була поставлена тільки у 2006 р.
Більша частина покрівлі основної брили головного будинку вже була покрита новим покрівельним залізом, принаймні чотирма роками раніше (крім вежі), як це видно на знімку, зробленого у травні 1997 р. Павлом Реєм з Кракова (Польща). Архієпископ Іоасаф не повинен приписувати собі цієї роботи, бо тоді у Псарах він ще не "господарював".
У 2001 р. облдержадміністрація передала тону покрівельного заліза, але ремонт покрівлі вежі відбувся тільки через три роки, взимку 2004/2005, а перед тим інтер’єру вежі страждав від снігопадів взимку.
Здається, що виділене у 2001 р. покрівельне залізо вкрадено, натомість ремонт взимку 2004/2005 став дією, проведеною "в останню мить", коли треба було зберігати пристойний вигляд перед початком операції з передачі права власності та продажу Комплексу. За свідченням одного з місцевих мешканців:
"Кілька разів привозили покрівельне залізо для покриття даху, однак покрили лише фрагменти, а решту вкрали. Останнім часом церква вивозила якісь матеріали з Псар до іншого власного місця будови".
Можна догадуватися, що "інше місце будови" Церкви – це роботи в монастирі в Маняві.
Відомо, що на ремонт покрівлі представники Української православної церкви Київського патріархату збирали дари не лише в грошах, але й в матеріалах (шматки покрівельного заліза) в сусідньому селі Бенківці – одному з небагатьох в околиці, мешканці якого –, у більшості, православного віросповідання. Крім того, 20 квітня 2004 р. Архієпископ Іоасаф звертається з громадським закликом про фінансову підтримку ремонту Комплексу в Псарах:
Отримання громадських субсидій та звернення із громадським закликом про пожертвування дозволяють припускати, що у 2004 р. Архієпископ Іоасаф мав фінансові труднощі, або стверджував, що подальша діяльність у Псарах невигідна.
Тоді, як здається, і виникає ідея безоплатного перехоплення власності Комплексу від Української держави з тим, щоби продати його й таким чином заробити великі гроші. Слід пам’ятати, що з квітня 2001 р. Комплекс був переданий у постійне користування Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату, але ще не був його власністю.
В той час, коли фальсифіковані президентські вибори перетворювалися в Помаранчеву революцію, Єпархіальне управління Української православної церкви Київського патріархату розпочало підготовку до захоплення Комплексу у власність і отримало погодження з боку:
На підставі цього 27 грудня 2004 р. Архієпископ Іоасаф подає заяву про передачу власності Комплексу в Псарах.
На початку 2005 р. були широко розповсюджені спроби захоплення різними недержавними структурами пам’яток культурної спадщини у власність. Тоді використовували політичну метушню для того, щоби обійти положення закону. Щоб покінчити з цим, був прийнятий закон "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини", який забороняв приватизувати будь-які об’єкти, внесені до реєстру пам’яток культурної спадщини.
Закон був впроваджений у життя з обов’язковою датою публікації (23 лютого 2005 р.) до часу прийняття Верховною Радою так званого "Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", що передбачається у статті 18 закону "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 р. Такий перелік був, однак, прийнятий лише 13 квітня 2007 р., що означає, що у 2005 р. приватизація Комплексу в Псарах була незаконною.
Однак, незважаючи на законну заборону, замість того, щоби позбавити Архієпископа Іоасафа правом користуватися Комплексом за непроведення ремонту та недотримання умов розпорядження від 2001 р., 19 квітня 2005 р. обласна рада приймає рішення № 581-16 про передачу Комплексу в Псарах Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату вже не у користування, як це було раніше, а у власність. Рішення підписано головою обласної ради Василем Брусом, з дорученням здійснювати контроль за його виконанням Заступнику голови обласної ради Романії Постолянюк.
У змісті рішення не визначене призначення Комплексу, однак відомо, що в підготовчих документах Архієпископ Іоасаф говорив, що об’єкт буде використовуватися у церковних цілях. Нагадуємо, що рішення про передачу у користування від 18 квітня 2001 р. передбачало створення в Комплексі "училища регентів та псаломщиків", а рішення Священного синоду 14 квітня 2001 р. – створення "жіночого Свято-Успенського монастиря".
Газета "Галицький кур’єр" звертає увагу, що
"серед народних обранців, які так просто подарували об'єкт культурної спадщини на-ціонального значення церковникам, були й нинішні "поборники справедливості", які все ще обстоюють через суд право громади володіти палацом Потоцьких в Івано-Франківську."
Це повідомлення про іншу гучну спірну справу, пов’язане з перехопленням залишків палацу Потоцьких з великою парковою земельною ділянкою у самому центрі Івано-Франківська місцевим підприємцем Олегом Бахматюком.
Пункт 3 рішення обласної ради зобов’язував нового власника провести ремонтні роботи в 2005 р. Це зобов’язання не було дотримане ні тоді, ні будь-коли пізніше. 14 червня 2005 р. до Псар приїжджає Тереза Суловська з родини Рей з Варшави (Польща), що народилася у Псарах (донька останнього власника Людвіка Рея), разом із донькою Мартою. Вони підтвердили, що не проведено жодних ремонтних робіт.
Стаття 21 закону "Про охорону культурної спадщини" дає можливість провести адміністративно-судове примусове відчуження у випадку занедбання старовинного об’єкта його господарем.
Вікторія Зволенік
