Створення Європейсько-українського центру співпраці та діалогу – це досконала пропозиція щодо використання палацево-паркового комплексу у Псарах. Розвиток українсько-європейських відносин створює потребу у створенні головного центру зустрічей. "Проект Псари" викликає зацікавлення з боку польських та європейських органів влади, участь яких необхідна. Можливості отримання спільного фінансування від бізнес-спонсорів є реальними.
Палацево-парковий комплекс в Псарах знаходиться у Рогатинському районі Івано-Франківської області України, на півдороги між Львовом та Івано-Франківськом. Палац у стилі необарочного романтизму був збудований у 1882 р. Два поверхи, просторі підвали та імпозантні мансарди складають близько 3000 м2 корисної площі. Старіша споруда брами, що має сліди стилю бароко, розташована навпроти палацу. Комплекс оточений парком площею 29,6 га.
Останнім власником був
Людвік Рей. У 1939 р. родину Рей українські мешканці врятували від арешту НКВС та дали їй можливість виїхати. Після війни Комплекс використовувався під Рогатинську зоотехнічну школу, а починаючи з 1970-х років в ньому розташувалося відділення Підмихайлівської психлікарні. Комплекс у Псарах внесено до списку пам’яток архітектури національного значення. До часу ліквідації лікарні у 1992 р. об’єкти залишалися у відносно доброму стані, але відтоді вже не мали господаря.
У 2001 р. голова облдержадміністрації
Михайло Вишиванюк передав комплекс у постійне користування Івано-Франківському Єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату, яким керує Івано-Франківський і галицький архієпископ
Іоасаф – з призначенням створити у ньому "
училища регентів та псаломщиків". Обґрунтуванням рішення був незадовільний технічний стан Комплексу.
Облдержадміністрація наділила Єпархіальному управлінню будівельні матеріали та надала фінансову допомогу у розмірі 200 тисяч гривень для ремонту, а Кабінет Міністрів України виділив ще 100 тисяч гривень. Ці кошти було використано у найменшому об’ємі, об’єкти не були відремонтовані й далі знищуються. Був покладений початок монастиря, діяльність якого так і не розвинулася.
19 квітня 2005 р. обласна рада прийняла рішення про безоплатну передачу Комплексу в Псарах Українській православній церкві Київського патріархату, на цей раз – у власність. Не укладено жодного договору. 25 липня 2005 р. видано свідоцтво про право власності на Комплекс у Псарах на користь Єпархіального правління Української православної церкви Київського патріархату. Передача у власність не включає 29,6 га земельної ділянки, що належить до Комплексу.
Порушено закон "Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини", що почав діяти за два місяці до рішення обласної ради. В українській юридичній літературі поняття приватизації визначається як зміна державної або комунальної власності на приватну власність. Йшлося про те, що у 2005 р. відбулося лише переведення власності з "комунальної" форми (область) на "колективну" (Єпархіальне управління Української православної церкви Київського патріархату), і тільки у 2008 р. Комплекс був проданий та зареєстрований як "приватна" власність. Такими були наміри від самого початку. Висловлювання обласних чиновників підтверджують, що вони розуміли, що йдеться про приватизацію.
Безоплатність передачі суперечила закону "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", а також рішенню Кабінету Міністрів України від 1998 р. "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Відсутність договору не відповідала закону "Про місцеве самоврядування". Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачає передачу релігійній організації об’єкта, що ніколи не був будинком культу, лише у формі передачі у користування, але у жодному випадку не у формі передачі власності.
Рішення обласної ради вимагало проведення ремонту. Облдержадміністрація уклала охоронний договір з Українською православною церквою Київського патріархату 25 липня 2005 р., але Архієпископ
Іоасаф не виконав жодної з постанов і не зробив ремонт. Договір був потрібний лише для того, щоби формально уможливити реєстрацію власності, що відбулося того ж дня.
25 серпня 2005 р., через місяць після реєстрації власності, Українська православна церква Київського патріархату віддала Комплекс в оренду приватному товариству "
Захід Трейдінг", що було засноване безпосередньо після рішення обласної ради особами, пов’язаними з Архієпископом
Іоасафом. Дозвіл на здачу в оренду надали облдержадміністрація та Державна служба охорони культурної спадщини у Києві. Договір про оренду містив значно занижену оцінку Комплексу (138684 гривень) та повністю фіктивну квартплату: 20 гривень, тобто 4 долари. Договір давав орендарю право першості купівлі. Облдержадміністрація затягувала з укладанням обов’язкового охоронного договору із товариством "
Захід Трейдінг" аж до 14 вересня 2007 р. Тим часом не було проведено жодних ремонтних робіт.
15 вересня 2005 р. Голова Державної служби охорони культурної спадщини
Микола Кучерук надав Українській православній церкві Київського патріархату дозвіл на продаж об’єкта на підставі заяви, мотивованої фінансуванням ремонту монастиря у Маняві. Директор товариства "
Захід Трейдінг"
Андрій Бігун та його співробітниця
Ірина Матяш – представляючись представниками Церкви, але діючи під прикриттям фіктивної фірми під назвою "
Естер" – відразу запропонували родині Рей (довоєнним власникам) купівлю не лише споруд, але й 29,6 га землі, що все ще залишалася у державній власності, за 420 тисяч євро. У вересні та грудні ті самі особи розміщують оголошення про продаж за подібну суму в українському та польському Інтернеті.
Родина Рей відкинула пропозицію. Виникла концепція створення в Комплексі у Псарах дому українсько-польських зустрічей у вигляді конференц-центру, так званий "
Проект Псари". Реалізацією ідеї зайнявся
Марцін Рей, який окремо від родини зібрав проектний колектив, з якого через рік часу виник "
Українсько-польський фонд Псари". До "
Проекту Псари" приєдналися Мистецький центр "
Дзиґа" зі Львова, польсько-німецький центр в Кшижові в Нижній Сілезії, Фундація польсько-української співпраці ПАУСІ з Києва й Варшави, а також ряд окремих осіб, залучених у польсько-українські відносини.
У грудні 2005 р. ініціатори "
Проекту Псари" попередили органи обласної та районної влади про спробу продажу Комплексу Архієпископом
Іоасафом. "
Дзиґа" почала перші розмови з облдержадміністрацією про створення центру в Комплексі у Псарах. Облдержадміністрація блокувала спробу продажу. Вона попередила Архієпископа
Іоасафа, який, приховуючи правду, письмово заперечив свою причетність до продажу.
Однак через декілька місяців облдержадміністрація з політичних причин відмовилася від застосування адміністративно-судових важелів примусового відчуження Української православної церкви Київського патріархату від Комплексу в Псарах, які надає стаття 21 закону "Про охорону культурної спадщини" у випадку занедбання господарем об’єкта пам’ятки старовини. У березні 2006 р. відбиралися об’єкти до "переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", який мав замінити повну заборону приватизації пам’яток, що досі була обов’язковою. Облдержадміністрація не включила Комплекс у Псарах до переліку, пояснюючи це тим, що об’єкт вже приватизовано. Перелік (без Комплексу у Псарах) був остаточно затверджений Верховною Радою України 13 квітня 2007 р.
Влітку 2006 р. справою Псар зайнявся новообраний Голова обласної ради
Ігор Олійник, який розпочав переговори з Архієпископом
Іоасафом про мирове повернення власності Комплексу, водночас проводив переговори з ініціаторами "
Проекту Псари" про створення дому українсько-польських зустрічей. Однак він висунув такі фінансові та організаційні умови, яких на той час ініціатори "
Проекту Псари" виконати не могли. Після невдалої спроби порозумітися з Архієпископом
Іоасафом, Українсько-польський фонд Псари розпочав прикладати особливі зусилля з метою популяризації концепції "
Проекту Псари" на рівні Києва, одночасно намагаючись отримати не лише політичну, але й також фінансову підтримку з боку польських органів державної влади задля спільної реалізації "
Проекту Псари".
Навесні 2007 р. Голова обласної ради відвідав Варшаву, а потім у серпні приймав у Псарах та Івано-Франківську Міністра Канцелярії прем’єр-міністра Польщі. Ведуться конкретні розмови про участь Республіки Польща та Івано-Франківської області у спільній реалізації "
Проекту Псари" разом з Українсько-польським фондом Псари. Водночас
Ігор Олійник відновив розмови з Архієпископом
Іоасафом про повернення власності Комплексу.
Однак у вересні Архієпископ
Іоасаф продав об’єкт певній
Вікторії Вергелес – громадянці України, яка проживає в Москві. Розмови з Головою обласної ради були лише затягуванням часу. Проти продажу знову виступив чиновник облдержадміністрації, але Архієпископ
Іоасаф послався на дозвіл Державної служби охорони культурної спадщини від 2005 р.
Нову власність зареєстровано як "
приватну". Операція безоплатної приватизації та нового продажу за більшу суму, що тягнулася 2 роки, вдалася.
Вікторія Вергелес заснувала товариство "
Садиба Рея". Вона – громадянка України, що веде бізнес у Москві. Її представник признав, що сума продажу була набагато вищою, ніж це записано у договорі про продаж (70 тисяч доларів США).
Операцію з продажу
Вікторії Вергелес несподівано оскаржило товариство "
Захід Трейдінг" – дотеперішній орендар, який мав право на першість купівлі, і яке у цей час купило київське товариство "
Інеко". Судові процеси тривали до часу мирової угоди від березня 2008 р., причиною якої стала купівля товариства "
Захід Трейдінг" фірмою "
Інеко" … через
Вікторію Вергелес, яка тепер надає Комплекс в оренду сама собі.
У листопаді 2007 р. польське Міністерство культури скерувало до Голови обласної ради лист, в якому повідомляло про підтримку "Проекту Псари" і можливості клопотання про фінансування попереднього ремонту Комплексу за умови, що об’єкт повернеться під контроль області. Українсько-польський фонд "Псари" отримав також лист про підтримку від польського Міністерства закордонних справ.
У відповіді в березні 2008 р. Комісія культури при обласній раді запропонувала прийняти рішення, що анулює приватизацію Комплексу, однак Голова обласної ради, який не хоче входити у політичний конфлікт із Церквою, не допустив його прийняття під час засідань. Проте він обіцяв передати справу до суду, однак не зробив цього.
Сьогодні подальшим продажем Комплексу у Псарах або привабленням інвестора до товариства займається підозріле агентство нерухомості зі Львова, власник якого – британський громадянин
Ендрю Фазакерлей – став уповноваженим
Вікторії Вергелес. Інший представник
Вікторії Вергелес чинить тиск на сільську раду, вимагаючи передачі 29,6 га земельної ділянки, яка не включена у договір продажу. Однак передача державної землі, яка є парковим пам’ятником, вимагає не лише рішення сільської ради, але й також Верховної Ради України.
Органи обласної ради не повинні ставити в залежність повернення ситуації, що відповідає українському закону, від того, чи буде Українсько-польський фонд "Псари" спроможним зібрати фінансові кошти на реалізацію "Проекту Псари". Право повинно бути принциповим, а не тільки тоді, коли це вигідно або політично безпечно. Українсько-польський фонд "Псари" готовий до співпраці з органами влади в Івано-Франківську, Києві, Варшаві та Брюсселі з метою створення Європейсько-українського центру співпраці та діалогу у Псарах. У можливості виконання "Проекту Псари" переконаємося разом тоді, коли у Псарах буде наведено правовий порядок. Це вже залежить від не Фонду, а від дій органів обласної влади та українських правоохоронних служб, а також від того, чи підтвердять органи польської та європейської влади дотеперішнє зацікавлення.
Вікторія Зволенік
