Новини

Новини

-

Друзі

Друзі

У другій половині XVIII ст. розташовані на так званому «Кучманському шляху» Псари були спадщиною Юзефа Яблоновського гербу Гжимала (помер у 1793 р.), галицького підканцлера, який вперше одружився з Теклею Струтинською, а вдруге - з Людвікою Грабінською. Після нього цей маєток успадкувала його донька від другого шлюбу Урсула (народж. у 1779 р.), дружина Вінценти Глоговського, також гербу Гжимала, камергера короля Станіслава Августа. Їх син та черговий спадкоємець Станіслав Глоговські, який помер молодим, не маючи дітей, відписав Псари братові Людвіку, а той переказав їх донці від свого другого шлюбу з Анною Панковіцс (угоркою), вдовою графа Гвідо Штаремберга, Вільгельміні (1846-1907), одруженій зі Станіславом графом Реєм (1833-1873). Після смерті Вільгельміни Рей, якій, крім Псар, належали ще фольварки Долиняни, Рівне, Дегова та Мислівка (Людвіківка) загальною площею понад 2000 га. Цей маєток та інші перейшли до синів її передчасно померлого сина Станіслава (1867-1898), одруженого з Цецилією Потоцькою (1876-1962) – до Станіслава Костки (1894-1971), який одружився з Ядвігою графинею Браніцкою (народж. у 1890 р.), а також до Людвіка (1896-1940), одруженого з Цецилією Потоцькою (1900-1978). Після розподілу маєтку між братами, останнім власником Псар та Дегови був Людвік граф Рей¹.

За місцевими переказами, з саксонських часів у Псарах існував оборонний замок, від якого до 1939 р. залишились досить глибокі рови. Отже, у другій половині XVIII ст. його місце зайняла потужна класицистична садиба з кількома колонними портиками. Збудували її з дерев’яних недовговічних конструкцій, зі стінами, заповненими глиною, змішаною зі солом’яними скрутнями. Подібних споруд на території давньої Русі було більше, однак жодна не збереглася. Подібна доля спіткала також і садиби у Псарах, яка до 1880 р. була розібрана, оскільки вже не була придатною для проживання.

Між тим, два господарські будинки витримали дві світові війни. Один з них був вимуруваний з цегли, двохярусний, з глибокими підвалами шпихлір, збудований у формі широкого та довгого прямокутника, покритий високою польською ґонтовою покрівлею з трьома невеликим вікнами у нижньому схилі. У 1936 р. ґонти замінено на бляху. Гладка штукатурка на фасаді шпихліра, розділена лише горизонтальним між’ярусним карнизом, де на першому поверсі було двоє дверей, а в обох ярусах ряди маленьких, симетрично розташованих віконець. З цієї ж епохи походила також одноярусна мурована споруда - стайня для цугових та верхових коней, з виділеним приміщенням для екіпажу. Вона також мала форму прямокутника, зате покрита була гладкою чотирискатною покрівлею. Вхід до приміщення для екіпажу оточували три півколони, розташовані між дверима.

Загадкою навіть для самих власників була споруда в’їзних воріт, розташована навпроти старої садиби. Своїм стилем вона не була пов’язана ні з класицистичним житловим домом, ні з господарськими спорудами. Маючи однозначні сліди бароко, вона мала би бути створена ще до збудування дерев’яної споруди, ймовірно, як передвісник великої резиденції у стилі бароко, що, однак, не було реалізовано. Вона складалася з трьох частин: двох двохярусних павільйонів-кордегардій за формою наближених до квадрату, з’єднаних третьою частиною значно вищою - трьохярусної, яку перетинає півколом широкий і високий закритий просвіт. Як обидві кордегарди, так і брама покриті гладкою чотирискатною покрівлею. Кордегарди мали фасади, поділені на першому поверсі фільонками, а також вертикальними стрічками руста, що покривали також кутовий камінь, зате другий поверх – це гладкий фасад. На декорі центральної частини в’їзної споруди також укладалися фільонки, профільовані карнизи, а також кутові пілястри, віконні обрамлення, волюти та глухі окулюси. Просвіт в’їзних воріт увінчаний декоративними картушами, з одного боку - з гербом, з другого - з ініціалами Людвіка Глоговського, який у 1822 р. відновив ворота. З обох сторін центральну частину в’їзної споруди замикав трикутний фронтон.

Ще перед розбиранням старої садиби Вільгельміна Рей з родини Глоговських почала будову нової садиби у стилі необароко і романтизму за проектом Юліана Захарієвича зі Львова. Ці роботи завершено у 1882 р. Нова, мурована з цегли садиба мала на основному плані форму прямокутника. В принципі, це була двохярусна споруда на високих півпідвальних поверхах, покрита гладкою чотирискатною покрівлею.

Дев'ятиосьовий фронтонний фасад нової садиби мав стисло симетричну форму. Її домінантою був центральний одноосьовий ризаліт у формі чотирикутної вежи з рустикованими зовнішніми кутами, який мав у нижньому ярусі під’їзд з трьома замкнутими півколом аркадами, однією - з фронтону та двома - по боках.

Верхній ярус ризаліту, замкнений на чверть круглими, карнизними фронтонами, також мав три високі з напівкруглим зачиненням вікна в рамах з подвійними пілястрами, зі стилізованими корінфськими капітелями. Висока гілкова покрівля накривала центральний ризаліт. Рустика покривала також одноосьові крайні видимі ризаліти, з елементами, видовбаними у нижній частині горизонтально, а у верхній частині - гладкі, але з розділені чотирма окремими пілястрами. Дві з них були рамами вікон верхнього ярусу. Подібний пластичний декор, як в ризалітах, застосовано також в міжризалітних сегментах.

Якщо, однак, фронтонний фасад (східний) характеризувалися стислою симетрією, то в західному фасаді свідомо застосували асиметрію, хоча там повторюються усі деталі фронтонного архітектурного декору. Видимий ризаліт на південно-західному зовнішньому куті охоплював з боку саду три вісі.

Зате ідентичним з фронтовим був псевдоризаліт на північно-західному зовнішньому куті. Між ризалітами знаходилася кам’яна тераса зі сходами, що вели до саду. Покрівля, як в обох довших фасадах, так, частково, й у коротших, підтримувалась на дуже міцно закріплених консолях. До бокового південного фасаду додане коротке одноосьове крило, частково одноповерхове, частково - двохярусне, увінчане багатобічною вежею та покрите конічною покрівлею.

Північний фасад був наполовину акцентований напівкруглим ризалітом, який послужив абсидою палацової каплиці, розміщеної у кутовій північно-східній кімнаті, а у половині другої – більш ніж трьохярусна спостережна вежа, що височіла над усією садибою: у двох нижніх ярусах вона була чоторикутна, а у верхніх - циліндрична, закрита широкою смугою з прямокутними вікнами довкола, і накрита конічною покрівлею. З громаддям садиби її з’єднувала окрема коротка споруда, яка мала на першому поверсі два прямокутні, а на другому - три напівкруглі закриті вікна.

Кожний ярус садиби мав всередині кільканадцять приміщень несиметричної двох- і трьохпросвітної форми, з коридорчиками та сінами. Центральну частину першого поверху займав великий хол зі сходовою кліткою, відповідно до якої з боку саду була розташована їдальня, що примикала до міжризалітної частини. Біля неї знаходилася «велика» вітальня з трьома вікнами в псевдоризаліті. Частина південного крила першого поверху включала зимовий сад. Решта кімнат, крім згаданої вище каплиці у північно-східному куті, були житловими або господарськими. На другому поверсі, над «великою» вітальнею були розташовані дві менші вітальні, а праворуч від холу - друга їдальня.

Жодна з кімнат садиби не відзначалася особливо цікавою архітектурою. Лише у декількох репрезентаційних була мозаїчна підлога, викладена зі світлих і темних дощечок паркету. До першої світової війни стіни були покриті шпалерами, пізніше їх малювали в однотонні світлі кольори. Дім опалювався виключно за допомогою голландок (кахельних печей) різних кольорів, встановлених ще в період будови садиби. До 1914 р. родина Реїв мала у Псарах стильові меблі, у тому числі, секретер з трояндового дерева. Після 1920 р. лише у «великій» вітальні зібрано декілька екземплярів уцілілих меблів, в основному - бідермаєровських. Найбільш дорогоцінним визнано багато прикрашений та інкрустований стіл з домінуючим гусарським мотивом, що походить, імовірно, з Угорщини. Бібліотеку, що значною мірою також була знищена під час першої світової війни, збирав, в основному, Людвік Глоговські. Вона включала, переважно, книги наполеонівського періоду французькою мовою. Старі господарські реєстри та інші документи у міжвоєнний період були передані до Оссолінеум у Львові.

У тому вигляді, в якому він зберігся до 1939 р., чудовий ландшафтний парк площею близько 8 га, що оточував садибу з усіх сторін, був заснований у 1822 р. Людвіком Глоговським, за проектом садівника на прізвище Спітз. Центр парку складали два широкі газони, один тягнувся між воротами, що стояли на вісі садиби, та домом, а другий - позаду дому. З обох боків від газонів росли старі дерева. У саду були також дві симетричні липові алеї, крім того, там зустрічалися групи або поодиноко посаджені липи, сосни, ялини, берези, ясени, а також дуже високі й міцні каштани. Серед дерев іноземного походження вирізнялися «pinus strobus» та великий чудовий платан. Від садиби до лісу тягнулася стара алея, на якій росли модрини та ясени, а до фільварку Долиняни – алея столітніх лип, які, як кажуть, посадив гетьман Станіслав Яблоновський. Композиційно з садом єдналися рибні ставки.

 назаддалі